Батьківський всеобуч

Шкільні конфлікти: позиція батьків

Кожен з батьків колись був дитиною і ходив у школу, тому батьки не з чуток знають, що таке шкільні конфлікти. Навіть якщо дорослий, будучи дитиною, не брав участь в конфлікті активно, а тільки був спостерігачем цього конфлікту, все одно переживання були досить великі, і впоратися з ними було непросто. Саме тому, коли батько дізнається, що у дитини в школі конфлікт, то в душі виникає буря почуттів і переживань. Іноді це страх і нерозуміння, іноді це злість і бажання всіх покарати. Як же діяти правильно, так щоб допомогти дитині, а не нашкодити?

Коріння шкільних конфліктів - в сім'ї

Конфлікти можуть бути дуже різними, це може бути конфлікт з учителем або з дітьми, дитина в конфлікті може бути надмірно агресивною або, навпаки, відчувати себе жертвою ситуації. Однак коріння всіх проблем дитини завжди будуть лежати у сімейних відносинах. Батьки можуть мені заперечити: як же так, у нас в родині все добре, ми любимо свою дитину, і ось вона іде в школу, і в неї починається конфлікт, хіба не школа винна в цьому?

Школа, безумовно, несе частину своєї відповідальності за те, що відбувається, однак зверну вашу увагу на те, що не у 100% дітей в одних і тих же умовах виникають конфлікти. Залежить це насамперед від того, наскільки дитина вміє адаптуватися до нових умов, наскільки у дитини досить внутрішнього ресурсу для того, щоб не руйнуватися від шкільного стресу, а навпаки тренуватися і ставати сильнішими, тобто збагачувати свій досвід з подолання важких ситуацій.

Отже, якщо у вашої дитини конфлікт в школі, перш за все зверніть увагу на те, що відбувається у вас вдома. Якщо вам вдасться зрозуміти, яка домашня ситуація може травмувати дитину, і по можливості змінити її, то конфлікти в школі припиняться.

Втручання батьків

Чи варто йти в школу? Звичайно, варто. У будь-якому випадку важливо з'ясувати, що відбувається, вислухати різні точки зору і по можливості захистити дитину. Пам'ятайте, що коли ми йдемо в школу, то нам складно зберігати нейтральну позицію. Адже ми колись були учнями, і тому фігура вчителя часто сприймається нами неадекватно. Однак ваша задача розібратися з тим, що відбувається в школі. Важливо дізнатися позицію школярів, замішаних у конфлікті, і позицію вчителя, можливо, позицію шкільного психолога. Це допоможе вам скласти найбільш адекватну картину того, що відбувається.

Якщо ви помічаєте, що ваша дитина розповідає вам про проблему зовсім не так, як говорять про це інші діти і вчителі, не поспішайте звинувачувати когось у брехні, цілком імовірно, що кожен з учасників конфлікту бачить ситуацію по-своєму. Немає сенсу виводити когось на чисту воду.

Як правильно допомагати

Розмовляючи зі своєю дитиною, пам'ятайте, що ваші рекомендації про те, як треба чинити в тій чи іншій ситуації, дитина не зможе використовувати, тому що в ситуації конфлікту ми діємо так, як відчуваємо. Тому набагато корисніше поговорити про почуття дитини. Якщо вчинки ми схильні розцінювати як правильні чи неправильні, то почуття не можуть бути неправильними. Почуття - це те, що ми в даний момент переживаємо, це наша реальність, наше буття. Тому якщо ви зможете розділити з дитиною її почуття, то ви дуже їй допоможете, вона відчує, що ви її розумієте, отримає вашу підтримку, а отже, у неї з'явиться ресурс на те, щоб справлятися з подібними ситуаціями.

Дітям також допомагає, коли ми, дорослі, ділимося з ними своїми дитячими труднощами. Якщо ви розповісте, що у вас у школі був теж якийсь конфлікт або складності у взаєминах, то це допоможе дитині відчути, що вона не одна така «неправильна», що конфліктні ситуації трапляються і з іншими дітьми і навіть з її батьками. Те, що ви пройшли через це, дасть дитині впевненість у тому, що і вона впорається з цією непростою ситуацією.

Важливо пам'ятати, що досвід вирішення конфліктів дуже корисний і в майбутньому обов'язково стане в нагоді вашій дитині. Тому немає сенсу берегти дітей від конфліктів, важливіше навчити їх вирішувати ці конфлікти.

Поради батькам першокласників

Труднощі в навчанні першокласника: що робити?

Допомога: якщо дитина не встигає з навчанням, їй необхідно допомагати. Причому це не повинна бути моральна допомога або організація умов для навчання і режиму дня. Ні! Дитині треба допомагати засвоювати матеріал, який вона не може здолати в школі. Перечитайте з дитиною заданий текст у підручнику, поясніть простими словами – буквально на жолудях і сірниках – вирішення задачі. Можливо, на уроці дитина відволіклася, а може просто не встигає запам’ятати той обсяг інформації, який дає дітям за урок вчитель. Знову ж, дітям часто складно організувати себе і змусити виконувати всі завдання. У будь-якому випадку це не повинно бути причиною того, що у дитини з’явиться пробіл у знаннях. Давайте допомагати дітям вчитися.

 Багатьом батькам не подобається ця порада, адже для цього доведеться витратити багато свого часу, сил і навіть нервів. Головне не забувати, що допомога не повинна перетворюватися на надмірну опіку. Якщо ви будете вирішувати задачки замість дитини, збирати їй ранець до школи, то вже напевне не привчите її до відповідальності та організованості. Важливо завжди пам’ятати найголовніше: в школі дають знання, а не оцінки. І якщо будуть знання, то хорошими оцінками дитина Вас теж буде тішити.

 Оцінки – не головне: пам’ятайте це. Не можна зациклюватися на оцінках. У першому класі їх ще не ставлять, але це тільки в першому класі. У кожному разі в школі існує система заохочень. Але те, що вона є, не означає, що її треба ставити на чільне місце. Наша мета – отримання знань і умінь. Скільки б п’ятірок не отримала дитина за списану у сусіда вправу або за розв’язане Вами за неї завдання, ці оцінки не мають жодної цінності. Уявіть, що до Вас несподівано прийшов чоловік і вручив кубок за перше місце в змаганнях з бігу на 100 метрів. Хоча Ви насправді останній раз бігали, мабуть, ще у школі. Чи буде цей незаслужений кубок мати для Вас цінність? Ось саме це треба пояснити дитині. Постарайтеся (краще навіть у легкій, а не повчальної формі) пояснити це дитині.

 І найголовніше – не сваріть дитину за оцінки. Пам’ятайте: знання – наша мета. Знання, а не просто цифри в щоденнику. Тому, якщо вже дійшло до обговорення успішності, то говоріть про відсутність знань, але аж ніяк не про оцінки. Боремося з причиною: боротися треба з відсутністю знань, а не з поганими оцінками. Придивіться, чому Ваша дитина не встигає в школі? Що цьому виною? Це може бути і невеликий обсяг довгострокової пам’яті, і слабка концентрація уваги і навіть погано розвинена дрібна моторика. Все це поправно. Не соромтеся порадитися з викладачем, зі шкільним психологом. У них є досвід в цьому питанні, і вони підкажуть Вам комплекс заходів або вправ, які допоможуть виправити ситуацію. Головне – терпіння і наполегливість у виконанні поставленого перед собою завдання.

 Не пропускаємо уроки: це дуже важливо. З самого початку навчання дитина повинна розуміти, що систематичні заняття допомагають їй не накопичувати прогалини в знаннях і вчитися рівномірно і спокійно. Якщо ж дитина звикне пропускати заняття, то їй все складніше і складніше буде згодом: більшість предметів шкільної програми побудовані так, що всі нові знання грунтуються на базі отриманого раніше матеріалу.

 Спілкуйтеся з учителями: не лінуйтеся підтримувати спілкування з викладачами. Ви повинні мати уявлення, як відбувається навчальний процес. І навіть якщо Вам не подобається, ви не повинні вступати у відкритий конфлікт з учителем. Адже негативне ставлення викладача до Вас потім позначиться на Вашій дитині. У будь-якому випадку, дитина в школі проводить всього чотири години в день, і якщо щось не так, то це завжди можна виправити, наздогнати або вивчити вдома своїми силами. А Ви повинні дитині у цьому допомогти. Якщо ж учитель Вам подобається – то тим більше не лінуйтеся показати своє позитивне ставлення. Адже викладач – це теж людина, і чим більше позитивних емоцій буде у вчительки асоціюватися з Вашою дитиною, тим кращим буде її ставлення до Вашої дитини. І я не маю на увазі подарунки чи підношення – звичайний людський позитив! Не дарма кажуть: “Добре слово і кішці приємне”.

Будьте на боці своєї дитини: завжди! Це дуже важливо, навіть, либонь, найважливіше. Сама по собі школа – це вже нелегке випробування. Тому дитина шукає підтримки у своїх батьків в першу чергу. І дитина хоче, щоб її любили такою, яка вона є, а не тому що у неї добра успішність. Не звинувачуйте її. Підтримуйте! Навіть якщо Вам здається, що її властиві і лінощі, і неуважність – не забувайте, що в цьому є і Ваша заслуга. Адже це Ви її виховували.

 Тому постарайтеся не оцінювати дитину вдома – їй вистачає цього і в школі. А ось що їм дійсно необхідно – це Ваша підтримка і допомога. І тверда впевненість у тому, що їх завжди люблять!

“Втома” першокласника – чим пояснити і що робити

Уявіть будь-яку, цілком дорослу та самостійну людину (начальника чи підлеглого, не суть важливо), яка перед довгоочікуваним відпусткою ледве-ледве піднімається на третій поверх свого офісу. У думках – аж ніяк не графіки і не плани на майбутній квартал, а … море з його синім небом і теплими хвилями, м’яким пісочком і красивими засмаглими дівчатами. І, якщо вам, цілком зрілій людині, неабияк набридли тяготи повсякденної рутини, то, що казати про маленьку людину, яка лише кілька місяців тому вперше переступила поріг школи”!
 Не лише до кінця навчального року, а й взагалі, на перших порах навчання ваш син чи донька можуть на уроках нудьгувати, пропускаючи повз вуха багато слів педагога, а то й зовсім ігнорувати вимоги, які до нього, першокласника, пред’являють. У чому причина” Спробуємо розібратися.

 Це може бути, по-перше, нецікаве викладення предмета, і тут багато в чому – провина вчителя, який геть відкидає творчий підхід, імпровізацію і жарт, здатних зняти напругу і розрядити обстановку в класі. Монотонний, менторський тон, окрики і причіпки відбивають охоту до навчання навіть у найдопитливішого першокласника. Але не варто, звичайно, огульно звинувачувати вчителів – серед них чимало грамотних майстрів цієї нелегкої справи …
 Слід взяти до уваги й індивідуальні особливості психіки: одні діти засвоюють матеріал поступово, невеликими порціями, інші ж здатні схоплювати його “на льоту”, але мають слабку пам’ять і швидко все забувають, треті … Словом, дитина, яка нерухомо сидить і слухає з відкритим ротом, все запам’ятовує і видає стовідсоткові знання, – велика рідкість. Не всі в змозі і швидко зорієнтуватися у вимогах педагога, проявляти активність у відповідях. Ось і виходить, що менш впевнений у собі першокласник поступово ще більше замикається в собі і перестає вірити у власні сили. Результат не важко передбачити: втрата інтересу до навчання, втома, яка посилюється до кінця року.
 І це ще не всі причини! Самостійно розібратися, чому ваш син або донька з такою неохотою йдуть до школи, часом буває досить важко. Допоможе шкільний психолог, який і окреслить коло можливих проблем, і підкаже, як їх вирішити. Але все ж таки є кілька загальних порад на такий випадок.
 Слідкуйте за сном вашого першокласника – він повинен лягати не пізніше 21 години. І ніяких жахів або ігор в “стрілялки”, та ще з монстрами пізно увечері! Спати він повинен не менше 11 годин на добу. Напевно, ви й по собі знаєте, як важко вставати, приводити себе в порядок і працювати в “невиспаному” стані. Що ж тоді говорити про малюка!
 Навряд чи ми відкриємо Америку, кажучи і про необхідність прогулянок і рухливих ігор на повітрі. Адже деякі батьки піклуються лише про духовне (іноземні мови, музика і т.д.) виховання. І який сенс в цьому, якщо ваш малий буде розумним і інтелектуально не за віком розвиненим, але кволим і хворобливим” Не варто сподіватися лише на уроки фізкультури – ви повинні розуміти, що півтора-двох годин на тиждень катастрофічно мало, тому ваш обов’язок – сприяти поповненню цієї пустоти. Як” Не заохочуйте довготривале сидіння перед телевізором або комп’ютером, не змушуйте, мало не силою, по декілька годин підряд грати на скрипці або зазубрювати англійські слова. Долучіть дитину до спільних походів, ранкових пробіжок або відвідування басейну.
 Не забудьте, що 90% інформації про навколишній світ ми отримуємо за допомогою зору. Іноді млявість, небажання вчитися викликані поганим освітленням в класі чи вдома в тому місці, де розташований письмовий стіл. І, хоча всіх малюків перед школою перевіряє окуліст, все ж таки не покладайтеся на позитивний результат обстеження і подбайте про хороше освітлення. Світло повинне падати зліва, а дитина не повинна нахилятися занадто низько над столом або, навпаки, сидіти, як штир, не згинаючи спини. На думку окулістів, відстань між очима і зошитом або книгою має становити 30-35 см.
 Ну, і, мабуть, останнє. Якщо ви “хочете” надірвати психіку дитини, а заодно і собі добряче попсувати нерви, як можна частіше кричіть на свого першокласника. Змушуйте його, а краще за все, за допомогою ременя, сідати за уроки, сидіти вдома за книжкою, карайте позбавленням прогулянок, і побільше лайте, лайте … “Думайте сами, решайте саме” – і, врешті-решт, може бути, зрозумієте всю згубність такого стилю взаємин … Зате прихильність, разом з доброю порадою та турботою, здатні перетворити вашого першокласника із затурканої і втомленої істоти в жваву й активну, якою і належить бути дитині в цьому віці.

Вчимо дитину писати

Поради вчителя батькам

• Навчаючи дитину калiграфiчно писати, необхiдно враховувати її iндивiдуальнiособливостi: нахили, особливостi зору (короткозорiсть, далекозорiсть), вiдхилення в моторицi (тремтiнняпальцiв, посмикування руки пiд час письма i т. iн.).

• Кожне заняття починається з перевiркиправильностiсидiння дитини, положення ручки або олiвця в руцi, розмiщення зошита на партi або столi та його перемiщенняпiд час письма. Це сприяє профiлактицi порушення постави i зору дитини, пiдвищеннюпрацездатностi, формуванню правильного та швидкого письма.

• У процесi занять звертайте увагу на те, наскiлькичiтко дитина обводить контури фiгур, лiнiївiзерункiв, малює i пише злiва направо.

• Пiд час роботи над написанням лiтерзвернiть увагу дитини на елементарний склад букв, допоможiть їй видiлятинайпростiшiграфiчнiодиницi, проведiтьритмiчне прописування цих елементiв спочатку в повiтрi, а потiм за допомогою ручки.

• Орiєнтуйте маленьких школярiв на правильне з’єднання букв у складах, на дотримання нахилу пiд час написання букв i слiв.

• Навчайте дiтей писати чисто, без помарок, не заходити на поля, не обводити букви двiчi. Таке письмо сприятиме вихованню охайностi, працьовитостi, сумлiнностi та старанностi у виконаннi будь-якої роботи.

• Виконуючи з дитиною роботу з написання слiв, нагадуйте їй про лексичне значення слова та необхiднiсть дотримуватися правил орфографiї.

• Пам’ятайте: безперервне письмо не повинно тривати довше п’яти хвилин.

• Через кожнi 7 – 10 хвилин роботи з прописами необхiдно проводити фiзкультхвилинкитривалiстю 1,5 – 2 хвилини, а також спецiальнiпiдготовчi вправи для розвитку пальцiв, кистi, передплiччя руки.

• Формування графiчних навичок — процес складний i тривалий. Дитина, зображуючи найпростiшi елементи тiєї чи iншої букви, докладаї максимум зусиль, емоцiйно переживає свої невдачi. Тому необхiдно враховувати настрiй дитини, вчасно приходити їй на допомогу.

• Не забувайте похвалити дитину, заохотити її стараннiсть.

• Ваша постiйна увага, пiдтримка та активна допомога в оволодiннi навичками письма нададуть дитинiвпевненостi у своїх силах i можливостях.

 

Як допомогти з навчанням непосидючій дитині (поради батькам)

У гіперактивних дітей — своїх особливості. Батькам потрібно про них знати, аби допомогти сину чи доньці у навчанні

Настає дуже відповідальний і непростий момент у житті дитини — школа. Придбані ранець, зошити, щоденник. А чи готовий сам майбутній першокласник?! Батьки часто панікують: дитині пора сісти за шкільну парту, а вона не може всидіти на місці й кількох хвилин! Такі діти викликають у дорослих роздратування. Малих сварять, не знаючи, що гіперактивність — це медична проблема.

Впізнати гіперактивних дітей легко. Через свою поведінку вони не можуть залишатися непоміченими: ні хвилини не сидять спокійно. Якщо ж вони все таки змушені сидіти, все одно неспокійні, їх руки продовжують шукати собі заняття. Як же допомогти такій дитині?

Перше і головне, запам’ятайте — Ви її єдиний захист. Іноді за особливостями нервової системи важко розгледіти все інше. Але це важливо для Вашої дитини, якій і так дістається більше різких слів, ніж решті дітей. Ви повинні розгледіти в її особистості гарні риси: незлобливість, контактність, щедрість, оптимізм — це все «актив» Вашої дитини.

Гіперактивній дитині необхідна Ваша постійна підтримка. Потрібно глибоко душею прийняти проблему маленької людини і прищепити собі мудрість, доброту, терпіння та розумну суворість.

Якщо в сім’ї росте гіперактивна дитина, не віддавайте її до школи у 6 років. Розпочніть з найкращого варіанту — підготовчих курсів в обраній школі, у тієї самої вчительки, з якою дитина проведе перші шкільні роки.Оптимальна форма навчання для гіперактивних першачків — ігрова. Згодом, коли їхній вік дозволить, потрібно обов’язково відвести їх до будь-якої спортивної секції, яка сподобається дітям і де достатньо руху. Дитині потрібне спілкування, увага, тому різноманітні заходи її стихія: походи, змагання тощо. Не забувайте про постійний контакт з учителем.

Що потрібно дитині, щоб звикнути до занять у школі?

Починати необхідно з режиму дня та відпочинку. Складіть разом розклад дня. Прийом їжі (3 рази на день), сон, виконання домашніх завдань, дозвілля — все повинно відповідати цьому розкладу. Окресліть дитині коло її обов’язків, а їх виконання тримайте під постійним наглядом та контролем. Частіше відзначайте зусилля і успіхи дитини, навіть якщо вони далекі від ідеалу.

У домі бажано мати спортивний куточок, де дитина зможе займатися рухливими іграми (канат, драбина, перекладина між дверима, кільця). Також необхідні прогулянки. Якщо є можливість, виділіть для дитини кімнату або її частину, тобто створіть її «територію».

Готуйтесь до занять раніше, щоб не втратити увагу малюка. Заняття потрібно починати з того, що найбільше вдається дитині або з повторення, щоб у малечі з’явилась впевненість у собі. Закінчити краще чимось простим, щоб дитина залишилась задоволеною своєю роботою.

У гіперактивних дітей бувають невдалі дні і навіть окремі години, коли у них нічого не виходить. У такий час навчити їх будь-чому не вдасться, тому не витрачайте свої нервові клітини. Відкладіть заняття до моменту, коли настрій у дитини поліпшиться.

Надія на те, що гіперактивна дитина виконає домашнє завдання самостійно — марна. За нею потрібно постійно слідкувати, щоб вона не відволікалась, підбадьорювати. Ні в якому разі не залякувати! Непосидючий учень може опанувати матеріал, запам’ятати вивчене, але через день все забути. Тому такому учневі необхідні повторення, схеми, картинки.

Уваги гіперактивної дитини вистачає ненадовго. Якщо Ви бачите, що учень перекладає олівці, неуважний, то залиште його на 10-15 хвилин, а потім продовжуйте заняття.

І наостанок: очікуйте тільки гарне від своїх дітей і щиро радійте їх успіхам!

 



 

Як формувати в дитини потрібну звичку
 

Ви ніколи не замислювались над тим, чому одні порядки встановлюються надовго, а інші залишаються безуспішними? Уявімо, що ви виховали в дітей позитивну звичку вчасно лягати спати, але при цьому вранці докладаєте величезних зусиль, щоби підняти їх з ліжка й відправити до школи без запізнення, потерпаючи від обурень і невдоволень, висловлених ними.

Чому так відбувається? Хіба б не було чудово, якби ми могли просто з'ясувати секрет формування постійних звичок?.. Виявляється, є один дієвий метод! Він ґрунтується на дивовижному дослідженні в галузі нейронаук і пропонує нам план вироблення будь-якої потрібної нам звички.

Програма формування звички

На думку фахівців, процес формування звички має форму замкнутої петлі, і, для того щоби створити будь-яку нову звичку, нам просто треба забезпечити наявність усіх її елементів.

Складові петлі звички:

Умовний сигнал.
Послідовність дій (шаблон).
Нагорода (користь).
Потяг (рушійна сила).
№ 1. Умовний сигнал

Сигнал – це пусковий механізм, який дає мозку команду перевірити, чи є встановлена процедура (послідовність дій) для подібної ситуації, і якщо вона є, то в цьому випадку мозок ініціює її запуск.

У деяких випадках пусковий сигнал для повторюваних завдань уже присутній. Так, наприклад, уранці, коли дзвонить будильник або ви піднімаєте дитину з ліжка, для неї це сигнал про необхідність братися за виконання ранкових процедур.

В інших випадках нам, можливо, треба буде спеціально створити такий сигнал – наприклад, коли дитина закінчує вечеряти, це може бути для неї умовним сигналом, що треба братися за домашню роботу.

Надзвичайно важливо зробити так, щоб сигнал був дуже конкретною подією і всі зацікавлені особи знали про те, що він відбувається.

№ 2. Послідовність дій (шаблон)

Послідовність дій формується згідно із сигналом для досягнення мети. Розглянемо приклад ранкових зборів дітей до школи. Що відбувається у проміжку між пробудженням і виходом з дому?

Ось кілька порад, які допоможуть створити ефективну послідовність дій:

Дії повинні бути простими. Для ранкового порядку дій доречними будуть такі прості процедури, як пробудження → приведення себе в порядок → сніданок → одягання → одягання шкільного рюкзака → вихід. Це означає, що всі інші дії, не описані в цій схемі, повинні відбуватись раніше, завчасно. Наприклад, треба виконати домашнє завдання та скласти зошити в рюкзак напередодні ввечері. Якщо дитина любить довго вибирати одяг, вона теж повинна визначитися зі своїм вбранням увечері, й так далі.
Установіть чіткі правила. Наприклад, «Якщо ми приготувались до виходу з дому раніше встановленого часу, то можемо трохи пограти» (інакше кажучи, ми не можемо грати, доки не підготуємось до виходу).
Дотримуйтеся власних правил – постійність має найважливіше значення. Точна послідовність дій, яку ми встановлюємо, і правила, які ми вибираємо для того, щоб дотримуватись установленого порядку дій, не настільки важливі, як постійне дотримання цих правил. Постійність має величезне значення при встановленні порядку дій. Тому дотримуйтесь установленого порядку, навіть якщо це не дуже зручно для вас, принаймні, перші кілька разів. Відносно вищевикладеного прикладу ранкової послідовності дій це означає, що сніданок повинен бути готовий до того моменту, коли діти приведуть себе в порядок, навіть якщо для цього вам доведеться прокинутися трохи раніше. Зверніть увагу, що ми б могли так само легко встановити правило, що свідчить: «Після гігієнічних процедур діти кілька хвилин грають, поки мама/тато готує сніданок». Важливо знайти баланс між зручністю й доцільністю, що прийнятні для сім'ї, а потім дотримуватися правил.
Закладайте деякий запас часу у вашу затверджену послідовність дій. Батьки знають, що не все й не завжди йде за розкладом. Іноді необхідно витерти розлите молоко, знайти безслідно зниклу шкарпетку, поміняти пакет для змінного взуття, бо у старому порвалась ручка, підкрутити кришечку пляшки з водою, яка почала протікати... Практично все, що може піти не так, у той чи інший момент неодмінно трапляється. Необхідно закласти деякий запас часу на непередбачені ситуації.
Додайте трохи задоволення в послідовності дій. Веселі заняття набагато ефективніше, ніж муштра. Якщо ми хочемо домогтись результатів, нам треба зробити так, щоб усі отримували задоволення від повсякденних занять. Ось так просто.
№ 3. Нагорода (користь)

Нагорода – це те, що примушує наш мозок визначити, чи варто відкладати в пам'яті ту чи іншу послідовність дій.

Більшість людей вважають, що користь (нагорода) є ключовим елементом будь-якої звички, і повністю зосереджуються на ній. Але багато фахівців рахують, що нагорода – це найменш важливий елемент петлі звички!

Не зрозумійте це неправильно, нагорода – це необхідна складова формування звички. Але як тільки звичка виробиться, ми легко можемо видалити нагороду, і звичка залишиться. Тому немає необхідності робити акцент на ретельному виборі правильної нагороди.

На даний момент виберіть будь-яку нагороду, яка, на вашу думку, прийнятна для вашої родини. Набір іграшкових солдатиків, поїздка в зоопарк, похід у парк – усе, що ви можете запропонувати, – буде доречним. Однак майте на увазі, що все, що ми робимо як батьки, повинно ґрунтуватись на довірі. Тому, безумовно, коли ми обіцяємо винагороду, то повинні дати її, незважаючи ні на що.

№ 4. Потяг

Це насправді найбільш важлива частина петлі звички. Потяг – це те, що примушує нас повторювати шаблон дій знову і знову, доки він настільки міцно не закріпиться в ланцюжках пам'яті нашого мозку, що ми будемо продовжувати виконувати певну послідовність дій, навіть якщо через якийсь час нагороди більше не буде.

У нашому випадку потяг буває двох видів:

Штучний потяг – створюється за допомогою вибраної нами винагороди.
Природний потяг, який створює для нас мати-природа!
Штучний потяг – це відчутне задоволення від отримання нагороди. З іншого боку, природний потяг нематеріальний, але в цілому він приносить більш глибоке задоволення. У ньому також є два рівні: перший рівень – це прагнення дитини до отримання любові та схвалення батьків. На наступному рівні стоїть вроджена, внутрішня радість, яку отримує кожна людина, коли діє правильно із правильних причин.

Наша мета почати з найлегшого – штучного потягу, а потім поступово допомагати дітям ставати все більш і більш внутрішньо мотивованими.

Підбиття підсумків

Отже, ось основні етапи нашого хитрого плану:

Виберіть сигнал, послідовність дій і нагороду.
Протягом перших кількох днів м'яко керуйте своїми дітьми при виконанні встановленої послідовності дій.
Спочатку від дітей слід очікувати деякого природного опору, і все може піти не так, як вам хотілось. У будь-якому випадку, зберігайте спокій. Нагадуйте собі про те, що зусилля тимчасові, – як тільки ви встановите послідовність дій (певний шаблон), вам не доведеться напружуватись так сильно.
Чекайте моменту, коли дитина зробить усе правильно, і потім висловіть їй свою радість і гордість за неї. Не обов'язково проявляти своє захоплення бурхливо або надмірно. Просто дайте дитині зрозуміти, що ви сприймаєте її зусилля позитивно, посміхніться, обійміть, поплескайте її по спині тощо. Як приклад, повертаючись до нашого ранкового сценарію, описаного вище, коли вам вдасться підготувати дитину до виходу з дому без будь-яких проблем, ви можете сказати: «Ти сьогодні так швидко поснідав! Дивись, завдяки твоїм зусиллям ми виходимо з дому вчасно й можемо набагато спокійніше їхати до школи. Давай у дорозі послухаємо нашу улюблену музику!».
Потім нагадуйте дитині про її маленькі перемоги при найпершій можливості, особливо коли вона зазнає невдачі в чому-небудь іншому. Наприклад, якщо під час вечері дитина більше розмазує їжу по тарілці, ніж їсть її, утримайтесь від спокуси зробити їй зауваження. Замість цього посміхніться та скажіть: «Знаєш, тато, Сашко сьогодні вранці так швидко поснідав! Ми всю дорогу святкували його успіх, співаючи наші улюблені пісеньки. Синку, хочеш розповісти про це татусю?». А потім м'яко нагадайте йому про необхідність доїсти їжу за допомогою невербальних сигналів. Улаштуйтеся зручніше й насолоджуйтесь вечерею, спостерігаючи, як дитина із задоволенням розповідає тату історію свого ранкового подвигу зі сніданком. У такому стані вона, швидше за все, так само швидко закінчить свою вечерю, як і сніданок, тому що нагадування про першу маленьку перемогу підсвідомо мотивує дитину на досягнення наступної. (Якщо це не відбувається відразу, будьте терплячими, це неодмінно станеться. Додавайте одну маленьку перемогу до іншої. Коли дитина вечеряє, зробіть здивований вираз обличчя та скажіть: «Ось так, ти знову зробив це, ти майже впорався з вечерею! Залишилося всього чотири шматочки». Повторіть це наступного ранку, допомагаючи дитині впоратися з повсякденними діями, й так далі.
Навіть дивно, наскільки добре це працює. Ви просто не зможете оцінити ефективність цього плану, доки самі не спробуєте!

Перша перемога – це найважча частина, але як тільки ви впораєтеся із цим завданням, справи підуть чудово. Коли ви дасте успішний імпульс, то зможете настільки вдало та спокійно формувати будь-який шаблон, будь-яку послідовність дій, що це перевершить усі ваші очікування!

Висновок

Таким чином, якщо ми хочемо допомогти дітям досягти успіху у формуванні звичок, то повинні переконатись у тому, що:

Ми вибрали чіткий сигнал, простий шаблон і нагороду, якої хочуть діти.
Ми докладаємо всіх зусиль, щоб допомогти дітям упоратися зі встановленою послідовністю дій перші кілька разів.
Коли діти домагаються успіху, ми даємо їм нагороду, якої вони очікують, плюс додаткову винагороду у вигляді позитивного підкріплення.
Із плином певного періоду часу матеріальна винагорода втрачає свою привабливість. Ми її поступово скасовуємо, але при цьому стежимо за сигналами, які подають нам діти з цього приводу. Ми, як і раніше, пропонуємо свою похвалу, підтримку й позитивне підкріплення.
Через більш тривалий проміжок часу, коли діти починають ставати все більш і більш внутрішньо мотивованими, ми самоусуваємося із процесу й дозволяємо їм створювати свої власні шаблони, які відповідають потребам усієї родини.
Ми не встигаємо озирнутись, як життя перетворюється на прекрасну подорож, якою воно й повинно бути!
Це схоже на вибір рослини, яку ви хочете посадити на городі. Ви можете посадити кілька однорічних ранніх сортів і отримати швидкий урожай, але при цьому вам доведеться садити їх щороку. Або можна докласти трохи додаткових зусиль і посадити фруктовий сад. Ви будете довше чекати першого врожаю, але зможете отримувати плоди своєї праці з року в рік протягом десятиліть!